Психолого-педагогічний семінар-практикум

Тема. Психологічні засади організації навчальних занять з урахуванням процесу формування конкурентоспроможного випускника

 

Мета: формування уявлень про сутність саморегуляції та її роль у професійній діяльності вчителя; оволодіння засобами психологічного налаштовування вчителя на навчальну діяльність, створення установки на самостійну роботу з удосконалення засобів психофізичної саморегуляції.

 

Обладнання: набір мандал

 

План семінару

І. Знайомство

ІІ. Оголошення теми, мети, завдань та план семінару

ІІІ. Інформування. Психологічні засади організації навчальних занять

ІV. Способи саморегуляції емоційного стану вчителя

V. Практична частина. Робота з мандалами

VІ. Рефлексія семінару. Висновок

 

Хід семінару

І. Знайомство

ІІ. Оголошення теми, мети, завдань та плану семінару

ІІІ. Інформування. Психологічні засади організації навчальних занять

Успіх уроку багато в чому залежить від його початку. Адже так важливо, як саме вчитель організує навчання учнів, чітко визначить мету, завдання їхньої діяльності, окреслить її перспективи, кінцевий результат. Не менш важливим є й те, що саме перші хвилини уроку є початком спілкування вчителя з учнями, під час якого визначаються суто людські, а не тільки ділові стосунки між ними:

• чи готувалися до зустрічі один з одним?

• чи чекали на неї, чи раді їй?

• чи готові до співпраці, до взаєморозуміння?

І від того, який характер, яку спрямованість матиме це спілкування, залежить ефективність розв'язання дидактичних завдань уроку. Майстерність учителя в ситуаціях початку уроку й полягає в тому, щоб встановити з учнями контакт, включити в конструктивний діалог з учителем, а вже на цьому сприятливому психологічному ґрунті сформувати установку на активну пізнавальну діяльність.

Для того щоб краще зрозуміти завдання початкового етапу уроку, радимо подивитися на нього не лише очима вчителя, а й учнів як рівноправних суб'єктів спілкування. Зазначимо найтиповіші особливості, що спричинюють в учнів труднощі і навіть страх перед початком уроку. Насамперед це наявність у них так званої операціональної напруги, що є результатом невизначеності поведінки, дій учителя. Учні не знають його настрою, намірів щодо спілкування з ними.

Тривожність може виникати й тому, що учні невпевнені в собі, у своїх знаннях, а це зумовлює передчуття поганої оцінки з її наслідками. Багато клопоту завдає також невміння учнів швидко переключати увагу, сконцентрувати її на темі, завданнях нового уроку, вольовими зусиллями настроїти себе на іншу діяльність. Звідси і недостатній рівень сформованості когнітивної установки або її відсутність. Бар'єри можуть виникати в результаті втоми від попередніх уроків, накопичення негативного досвіду спілкування.

Знання особливостей ситуацій початку уроку допоможе визначити завдання вчителя на цьому етапі навчання. Враховуючи індивідуальність кожної окремої ситуації початку уроку, визначимо тільки найважливіші:

1) зняти негативну емоційну реакцію, створити умови для позитивного настрою;

2) встановити особистісний контакт з учнями, зорієнтувати їх на діалог з учителем;

3) сконцентрувати, активізувати увагу, викликати інтерес до теми уроку;

4) сформувати когнітивну установку — готовність до пізнавальної діяльності.

Важливою передумовою залучення учнів до конструктивного діалогу з учителем є встановлення особистісного контакту між ними. Спираючись на дослідження психологів, можна визначити показники цього контакту:

а) активізуються позитивні емоції вчителя і учнів стосовно одне одного; вони задоволені зустріччю (принаймні вона не викликає в них негативних емоцій), в підтексті перших слів вітання, звертання вчителя до класу — щирість, доброзичливість, учитель своїм зовнішнім виглядом, інтонацією нібито сигналізує учням: «Я радий вас бачити знову»;

б) в учнів знімаються негативні емоційні реакції, пов'язані з досвідом попереднього спілкування (наприклад, байдужість змінюється на зацікавленість, збудженість — на врівноваженість);

в) формується готовність учнів до співпраці з учителем, вони сприймають навчальне завдання не лише як обов'язкове виконання його вимог, а й як особистісно привабливу справу, їм цікаво разом з учителем пізнавати нове.

Головний результат особистісного контакту на початку уроку — наближення особистісних позицій вчителя і учнів, створення між ними спільних емоційних переживань, бажання слухати і чути один одного. Учні позитивно сприймають учителя як особистість з притаманними йому особливостями мовлення, поведінки — усмішкою, жестами, рухами, зовнішністю. Їм приємно з ним працювати, він викликає симпатію, створює в учнів почуття емоційної захищеності.

Способи встановлення особистісного контакту на перший погляд можуть видатися дещо незвичними порівняно з більш знайомими хрестоматійними дидактичними прийомами і методами навчання. Проте це поверхова точка зору. Досвідом учителів-майстрів доведено, що чималий навчальний ефект може дати і посмішка вчителя, і його погляд. Отже, прийоми, які допоможуть за певних умов встановити особистісний контакт з учнями: щира посмішка вчителя, контакт очей як засіб передачі учням позитивних емоцій, виразний жест, емоційно забарвлене вітання, використання персоніфікації, модальність звернення, гумор тощо. Звичайно, як ми зазначали вище, головне, що забезпечує діалог, — гуманістична спрямованість особистості вчителя взагалі, його особистісна позиція у стосунках з учнями, розуміння себе передусім як наставника, старшого друга щодо учнів, які сприймаються як молодші члени загального братства людей. А прийоми — це вже засіб реалізації своєї позиції.

Який же психологічний механізм активізації уваги школярів і техніка виконання цього завдання на початку уроку? Увага, за образним висловом К. Д. Ушинського, є «єдиними дверима», через які знання потрапляють до учнів. З курсу психології відомо, що рівень уваги учнів у класі може бути критерієм виміру ефективності організації навчання, а отже, вміння вчителя керувати увагою учнів є важливим показником його майстерності.

Завдання вчителя на початковому етапі уроку — переключити увагу учнів з їхнього попереднього досвіду життєдіяльності на нову діяльність, збудити увагу до теми уроку через збудження і задоволення природної допитливості гімназистів. При цьому важливо зрозуміти, що йдеться не лише про організацію уваги учнів, а й про підвищення рівня її активності.

Засоби активізації уваги учнів на початку уроку:

• використання цікавих фактів,

• апеляція до досвіду учнів,

• звернення до них по допомогу у розв'язанні пізнавальної проблеми уроку,

• використання вчителем у розповіді незнайомих слів, які збуджують допитливість,

• незвична поведінка вчителя (несподіваний для учнів початок уроку),

• демонстрація цікавого досліду, незнайомого або нового для учнів предмета.

У чому полягають елементи технології педагогічної діяльності, яка базується на використанні здобутків театральної педагогіки?

Режисуру в педагогічній діяльності розглядають як уміння вчителя конструювати і вибудовувати мікроситуації взаємодії з учнем (або учнями) відповідно до завдання, логіки педагогічного задуму. Режисура взаємодії з учнями охоплює розв'язання вчителем таких питань:

• передбачення можливих бар'єрів спілкування (фізичних, психологічних, естетичних, гностичних) і вибір засобів запобігання їм;

• визначення своєї позиції у спілкуванні з учнями, вибір моделі спілкування і невербальної поведінки, дистанції спілкування;

• визначення бажаної психолого-емоційної атмосфери уроку, вибір засобів її створення (інтонаційна виразність, тон мовлення, зовнішній вигляд, оформлення дошки, емоційно насичені деталі на столі або в руках учителя тощо);

• організація учнів у просторі класу і визначення свого місцезнаходження в ньому;

• визначення бажаного темпоритму уроку (швидкість мовлення, рухів, доцільність пауз, ритмічність у діяльності учнів).

Режисура на уроці, безумовно, зорієнтовується на досягнення його головних завдань і надзавданнь, про які йшлося вище. Розробка режисерських планів є гарним засобом розвитку педагогічного мислення, рефлексії, здатності до ідентифікації. Крім того, це своєрідний тренінг з розвитку вмінь прогнозувати результативність своєї діяльності, сприймати урок не лише як суто дидактичне явище, а і як специфічну форму духовного спілкування вчителя з учнями, їхньої спільної життєдіяльності.

 

IV. Способи саморегуляції емоційного стану вчителя

- Всім відомо, що між вчителем та учнем можуть виникати конфлікти, непорозуміння, що призводять до емоційних вибухів, перевтоми нервової системи, психотравм та емоційного вигоряння. Що ж робити у таких ситуаціях, щоб спокійно на них реагувати, щоб зберегти власне психічне здоров’я та психічне здоров’я дитини? Відповідь дуже проста – треба навчитися контролювати свій емоційний стан.

У кожної людини при напружених емоційних станах спостерігаються зовнішні прояви напруження: міняється міміка, підвищується тонус скелетної мускулатури, змінюються дихання, темп та гучність мовлення тощо.

Емоційна напруга швидше за все піде на спад, якщо увага вчителя перемкнеться від причини гніву, печалі або радощі на їх зовнішні прояви. Річ у тому, що емоційні і фізичні стани людини взаємозв`язані, а тому володіють здатністю взаємовпливу. Тому, мабуть, однаково правомірні твердження: «Ми сміємося тому, що нам весело» і «Нам весело тому, що ми сміємося».

Оскільки педагогічна діяльність є емоційно напруженою, то вміння вчителя регулювати свій стан вважається дуже важливим. Емоційна напруженість у педагогічній діяльності характеризується переживанням негативних емоцій, надмірним збудженням, виснаженням нервової системи. Це призводить до психологічного стресу, заважає вчителеві змінювати рівень емоційного збудження, об'єктивно оцінювати умови подальшої діяльності.

Відсутність емоційної напруженості має поєднуватися зі здатністю вчителя створювати певний настрій, найповніше використовувати свої потенційні можливості. Проявлятиметься це у збереженні вчителем оптимістичного настрою, відсутності страху, пригніченості у нестандартних ситуаціях, здатності стримувати свої емоції в складних ситуаціях, що в свою чергу пов'язано зі здатністю швидко приймати правильне рішення. Дуже важливо навчитися зменшувати час прийняття рішень. Прийняття рішень проявляється передусім у керуванні своїм внутрішнім світом, тобто в саморегуляції. Неможливо впливати на інших, не вміючи володіти собою.

Емоційна саморегуляція полягає в системі розумових дій, спрямованих або на активізацію емоційних процесів, або на гальмування, стабілізацію. Об'єктами емоційної саморегуляції вчителя є: емоційні реакції (гнів, роздратування, обурення, страх); стан настрою (депресія, апатія, знижений настрій, засмучення).

 Найбільш загальною властивістю всіх об'єктів емоційної саморегуляції вчителя є негативні переживання та пов'язане з ним почуття душевного дискомфорту, що заважає нормальній професійній педагогічній діяльності. Тому розумові дії з саморегуляції мають бути спрямовані на ліквідацію цих емоційних переживань, на формування душевного комфорту, емоційної стабільності.

 Прийоми саморегулювання емоційним станом покликані допомогти вчителеві керувати своїм настроєм, впливати на нього.

Питання:

- Які способи саморегуляції емоційного стану ви практикуєте?

Є декілька швидких та простих способів саморегуляції свого емоційного стану.

Перший — розслаблення мімічної мускулатури. Навчившись розслабляти лицьові м`язи, а також довільно і свідомо контролювати їх стан, можна навчитися управляти і відповідними емоціями.

Другий спосіб – вдосконалення дихання. Порушення дихання залежать від внутрішнього стану людини, а тому і довільне впорядковане дихання повинне надавати зворотну дію на цей стан. Навчившись впливати на своє дихання, можна придбати ще один спосіб емоційної саморегуляції.

Третій спосіб –  використання прийомів уяви або візуалізації. Візуалізація — це створення внутрішніх образів в свідомості людини, тобто активізація уяви за допомогою слухових, зорових, смакових, нюхових, дотикових відчуттів, а також їх комбінацій. Візуалізація допомагає людині активізувати його емоційну пам`ять, відтворити ті відчуття, які він випробував колись. Відтворивши в свідомості образи зовнішнього світу, можна швидко відвернутися від напруженої ситуації, відновити емоційну рівновагу.

 

V. Практична частина. Робота з мандалами

«Мандала» в перекладі з санскриту «окружність», «магічне коло».

Це поняття введено в психотерапію Карлом Густавом Юнгом, який інтерпретував Мандали як «універсальний психічний образ, що символізує самість - глибинну сутність людини».

Малюнок в колі, що може бути простіше чи складніше ?

Подивіться на мандалу і спробуйте зрозуміти, чому цей малюнок виглядає саме так. Наше несвідоме сприймає те, що всередині як проекцію внутрішніх переживань, а ось за лінією кола - оточуючий нас світ. Кольори, образи, символи, підказані нашим несвідомим в процесі роботи над мандалою, є не тільки діагностичним інструментом для психотерапевта, але і здатні надати розвиваюче, що зцілює вплив на психіку і фізичне тіло.

Робота з мандалою - це зустріч зі своєю глибинною сутністю, позбавлення від травмуючого досвіду, усвідомлення істинних бажань і потреб. У процесі роботи з мандалою відбувається незбагненна внутрішня робота, результати якої проявляються в думках, поведінці, почуттях, ставленні до себе і оточуючих.

Юнг вважав, що зцілення відбувається за рахунок «зростаючої внутрішньої цілісності, усвідомленості і розкриття внутрішніх ресурсів». Намалювавши свою першу мандалу в 1916 році, він щодня замальовував нові мандали, відзначаючи, що кожен малюнок відбиває його внутрішнє життя тут і зараз, а це означає, що ці малюнки можна використовувати для того, щоб фіксувати свою «психічну трансформацію». Процес «індивідуалізації», тобто унікальності і індивідуальності, на думку Юнга, є природним процесом, мотив мандали - рух до центру особистості, до центру душі, з якої все пов'язано, і яка сама по собі є джерелом енергії.

Несвідомо простір всередині кола, намальованого людиною, сприймається ним як проекція її власної психічної структури. Простір за лінією кола - як навколишній світ.

Символи та художні образи, кольори і динаміка укладені в Мандалі здатні надавати зцілення, розвиток, що інтегрує вплив на психіку і фізичне тіло в цілому. Спонтанний творчий процес створення мандали - це захоплююча «подорож в пошуках себе», творче самовираження, яке приносить радість і зцілення, його можна використовувати як засіб самодопомоги.

 Техніки роботи з мандалою є потужним інструментом глибинної психології. Творячи в просторі мандали, людина:

• зустрічається з самим собою на глибині несвідомих переживань;

• зустрічається зі своєю божественною суттю, похованою під уламками травмуючого досвіду, пластами установок і переконань;

• проходить шлях від периферії своєї взаємодії з навколишнім світом (маски, ролі) до самого центру своєї істоти, до себе справжнього, який усвідомлює свої вчинки, дійсні потреби і бажання;

• м'яко і безболісно може відкорегувати емоції і почуття;

• активізує внутрішні ресурси, підвищує своє чуттєве сприйняття.

У процесі роботи з мандалою відбувається зміна психологічних захистів, які проявляються в думках, поведінці, почуттях. Ті, які застаріли і є дезадаптуючими, що заважають у досягненні поставлених цілей замінюються на нові, адаптивні до актуальних життєвих ситуацій і відносин з іншими людьми.

Обговорення та інтерпретація зображення дозволяє виявити ставлення людини до себе, до оточуючих людей, до світу в цілому, моделі поведінки з іншими членами соціуму і їх причинно-наслідкові зв'язки.

Головною метою саморегуляції з використанням мандал є розкриття та єднання внутрішніх сил (ресурсів), які з різних причин опинилися стримані, не доступні людині, інтеграція внутрішнього світу і створення внутрішньої структури. Зцілення відбувається за рахунок зростаючої внутрішньої цілісності.

 

VІ. Рефлексія семінару. Висновок