Тренінг-семінар для вчителів

Тема. Роль комунікації у роботі педагога щодо досягнення конкурентоспроможності

 

Мета: здійснити аналіз проблеми сутності та структури комунікативної компетентності учителів, сприяти налагодженню плідної взаємодії між учасниками тренінгу.

 

Завдання:

1. Розглянути основні підходи вчених до визначення сутності та структури комунікативної компетентності.

2. Уточнити сутність та зміст поняття «комунікативна компетентність учителя».

3. Визначити структурні компоненти комунікативної компетентності вчителя.

 

Обладнання: мультимедійна презентація з теми, завдання для груп, м’яка іграшка

 

Хід тренінг-семінару

І. Привітання учасників

ІІ. Вправа «Знайомство»

- Назвіть, будь ласка, себе та асоціації до слова «компетентність».

ІІІ. Ознайомлення з темою та метою тренінг-семінару

- Ґрунтовне вивчення психолого-педагогічної літератури засвідчило, що у науці триває інтенсивна дискусія навколо визначення сутності дефініції «компетентність». Існують різні тлумачення цієї категорії, які хоч принципово й не відрізняються, проте визначають і підкреслюють різні аспекти цього поняття. Ми підтримуємо думку академіка О. Савченко, яка розглядає компетентність як інтегровану здатність особистості, набуту у процесі навчання, що охоплює: знання, вміння, навички, досвід, цінності, які можуть цілісно реалізуватися на практиці. Та поділяємо погляди С. Мартиненко, яка вважає, що «професійна компетентність полягає в умінні самостійно формулювати педагогічні задачі та знаходити їх оптимальне розв’язання». Нас цікавить комунікативна компетентність, яка є однією із складових професійної компетентності вчителя початкової школи, тому зупинимось детальніше на характеристиці її структури.

IV. Правила роботи групи

V. Очікування учасників

VІ. Робота в групах

Завдання. Дайте визначення поняттю «комунікативна компетентність». Та визначте структурні елементи «комунікативної rомпетентності».

Коментар психолога:

- Вивчення психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми засвідчило, що існує два основні підходи до визначення сутності та змісту комунікативної компетентності. Так, О. Аршавська, М. Вятютнев, Д. Ізаренков, С. Савіньон, О. Скворцова та інші розглядають окреслену дефініцію через поняття «здатності», тобто як здатність використовувати мову в різних сферах спілкування. М. Вятютнев виокремлює такі складові комунікативної компетентності, а саме: розумові здібності особистості та мовленнєву діяльність. Учений розуміє під комунікативною компетентністю здатність використовувати мову творчо, цілеспрямовано, нормативно, у взаємодії зі співрозмовником. Д. Ізаренков визначає її як здатність людини до спілкування в одному, кількох або всіх видах мовленнєвої діяльності становить набуту в процесі природної комунікації або спеціально організованого навчання особливу властивість особистості. О. Скворцова підкреслює також, що у тлумаченні поняття «комунікативна компетентність» передбачається така ознака як наявність здібностей до педагогічної комунікації. Таким чином, за цим підходом розвиток комунікативної компетентності вчителя залежить від його здібностей.

За іншим підходом (Н. Гез, О. Казарцева, О. Краєвська, Г. Рурік, Ю. Федоренко, Д. Хаймс та інші) вчені трактують цей термін шляхом зіставлення його з поняттями «знання, уміння та навички». Так, Н. Гез висловлює думку, що комунікативна компетентність охоплює знання про мову, навички та вміння застосовувати їх у мові в різних ситуаціях спілкування. Вчені О. Казарцева та Ю. Федоренко виокремлюють знання, уміння та навички, необхідні для розуміння чужих та породження власних продуктів мовленнєвої діяльності, адекватних цілям, сферам і ситуаціям спілкування. Г.Рурік, зазначає, що володіння певною системою вмінь і навичок міжособистісного спілкування, адекватних ситуації спілкування і достатніх для досягнення поставленої суб’єктом комунікативної мети є комунікативною компетентністю. Таким чином, науковці вважають, що комунікативна компетентність є явищем як лінгвістичним, так і педагогічним, оскільки вона співвідноситься із знаннями, вміннями та навичками, які найбільш точно віддзеркалюють багатогранність комунікативної компетентності, її важливу роль у формуванні особистості.

Отже, узагальнюючи вище викладене, можемо стверджувати, що комунікативна компетентність учителів охоплює знання, вміння і навички.

Структурні елементи комунікативної компетентності.

На думку, М. Вятютнева комунікативна компетентність складається із знань граматики, лексики, правил спілкування, етикетних формул, мовленнєвих засобів. Однак Н.Гез вважає, що важливим є також такий компонент, як уміння співвідносити мовні засоби із завданнями, умовами спілкування і розуміння стосунків між комунікантами. О. Аршавська вважає її основними структурними компонентами мовну і соціальну компетенції, які входять до структури будь-якої діяльності.

Дещо іншу структуру представляє Ю.Федоренко, яка виділила наступні компетенції, а саме: мовну (лексичні, граматичні, фонетичні й орфографічні знання), мовленнєву (охоплює вміння аудіювання, читання, письма та мовленнєві вміння), лексичну (знання лексики і мовленнєві лексичні навички), граматичну (знання граматики і мовленнєві граматичні навички), фонетичну (фонетичні знання, мовленнєво-слуховимовні навички), соціокультурну (стосується країнознавства та лінгвокраїнознавства) та компетенцію, що стосується процесу говоріння.

Згідно з поглядами С. Савіньон, структуру комунікативноїкомпетентності утворюють такі компетенції, як: граматична (граматичний рівень речення), соціолінгвістична (розуміння соціального контексту, в якому використовується мова), дискурсивна (вміння продукувати текст) і стратегічна (компенсація часткових знань, умінь та навичок). Особливу увагу дослідниця акцентує на останній, що має компенсувати часткові знання мови у процесі професійної діяльності [11, 129–134].

Погляди зарубіжних учених дещо відрізняються. Так, проаналізувавши наукові праці, ми встановили, що Б. Шпітсберг та У. Купа виокремили три такі компоненти комунікативної компетентності, а саме: мотивація, знання (процесуальні знання про те, яку стратегію поведінки обрати у конкретній ситуації), навички (використовувані типи поведінки), тобто це взаємозалежність когнітивного, поведінкового та афективного компонентів у певних мовленнєвих актах. Інші дослідники вважають, що комунікативна компетентність охоплює знання, навички, чутливість (здатність виказувати увагу і повагу), зобов’язання (прагнення уникати помилок і знаходити ефективні шляхи взаємодії у процесі самоосвіти та самовдосконалення). Однак учені зосереджують увагу на тому, що рівень володіння комунікативною компетентністю залежить від контексту в якому відбувається взаємодія.

Д. Ізаренков вважає, що більшість учених описують компетенції як самодостатні явища, незважаючи на те, що мають виявити компоненти, базисні складові комунікативної компетентності. Науковець запропонував три компетенції, які складають її модель, а саме: мовну (вміння будувати граматично правильні й усвідомлені висловлювання), предметну (відповідає за зміст висловлювання і забезпечує одержання знань про той фрагмент світу, який є предметом мовлення) і прагматичну (здатність використовувати висловлювання в певних мовленнєвих актах, співвідносячи їх із умовами спілкування).

Ми схиляємось до думки науковців, які вважають основними структурними компонентами комунікативної компетентності мовну, мовленнєву та соціолінгвістичну компетенції. Зупинимось детальніше на їх характеристиці.

VІІ. Гра-розминка «Передай предмет»

Учасники передають ведмедика різними способами

VІІІ. Робота в групах

Завдання групі № 1

Інформаційний блок. Мовна компетенція визначається як певна система знань про українську мову як складне соціокультурне явище і сформовані на цій основі мовні вміння, а саме: фонетичні, орфоепічні, морфемні, лексичні, синтаксичні. До її основних характеристик відносимо мовленнєві задатки, знання мови, реалізацію мови у мовленні. Загальновідомо, що передача будь-якої інформації можлива лише за допомогою знаків та знакових систем. Розрізняють вербальну і невербальну комунікації, що використовують різноманітні знакові системи. Відповідно до цього можна виділити вербальний і невербальний рівень комунікативної складової компетентності в спілкуванні. Вербальна комунікація застосовує як знакову систему людську вимову, природну звукову мову, тобто систему фонетичних звуків, що охоплює два принципи: лексичний та синтаксичний.

Завдання. Охарактеризуйте зміст жестів вчителя, які можуть стати зразком для наслідування

Завдання групі № 2

Інформаційний блок. Мовленнєва компетенція охоплює певні знання про точність, влучність, адекватність, правильність використання мовних засобів, знання про особливості використання мовних засобів залежно від типу, стилю мовлення, знання особливостей використання зображувально-виражальних засобів мови, про особливості усного й писемного мовлення, його діалогічну та монологічну форми та є одним із компонентів професійної готовності, реалізації професійного потенціалу вчителя. Розвинені мовленнєві вміння, за твердженням учених, є показником педагогічної культури і педагогічної майстерності вчителя. Звичайно, формування професійнозначущих мовленнєвих умінь, комунікативної культури відбувається під впливом психофізіологічних, соціокультурних і педагогічних чинників, які сприяють засвоєнню знань про мовленнєву культуру і можливості її застосування відповідно до потреби, особливостей та мети організації педагогічного процесу.

Завдання. Як зробити мовленнєве спілкування успішним? Як за допомогою мовленнєвих засобів можна демонструвати соціальний статус і регулювати соціальні відносини між тими, хто спілкується?

Завдання групі № 3

Інформаційний блок. Соціолінгвістична компетенція, на нашу думку, є інтегративним утворенням, оскільки акумулює знання та вміння необхідні для соціального аспекту використання мови (правил ввічливості, норм, що регулюють стосунки між поколіннями, статями, класами, соціальними групами) визначається динамікою соціальної стратифікації суспільства, культурною орієнтацією його громадян; позитивною соціальною мотивацією людини тощо. Все це загалом характеризує відносну стабільність, традиційність і посилює збереження культурологічної лінії у процесі реалізації професійних мовленнєвих умінь.

Завдання. Підберіть конкретні приклади виникнення бар’єрів взаєморозуміння у педагогічному спілкуванні та проаналізуйте їх.

ІХ. Висновки тренінг-семінару

Психолог підводить підсумки:

- Таким чином, аналізу можна зробити висновок, що комунікативна компетентність учителя – це система внутрішніх ресурсів ефективного вирішення фахових завдань, а саме: позицій спілкування, ролей, стереотипів, установок, знань, умінь, навичок, яка певним чином пов’язана з цілісністю особистості. Визначені її компоненти не протиставляються один одному, оскільки відображають багатозначність та складність дефініції, що розглядається, а також допомагають більш повному його розумінню й тлумаченню. З огляду на це рівень компетентності педагога визначається нами як показник того, наскільки успішно він виконує ті чи інші види діяльності, включаючи і здатність до досягнення ефективних результатів у навчально-виховному процесі, самоосвіті, самовихованні, тому на сучасному етапі розвитку освіти важливим є сформованість комунікативної компетентності вчителя як необхідної умови формування комунікативної компетентності учнів.

Х. Зворотній зв’язок. Рефлексія заняття

- Що сподобалось? Що не сподобалось? Чи справдилися ваші очікування?

ХІ. Ритуал прощання

 

Список використаних джерел:

1. Вятютнев М.Н. Традиции и новации в современной методике преподавания русского языка / М.Н. Вятютнев // Научные традиции и нове направления в преподавании русского языка и литературы. – М., 1986. – 34 с.

2. Изаренков Д.И. Базисные составляющие коммуникативной компетенции и их формирование на продвинутом этапе обучения студентов нефилологов / Д.И. Изаренков // Русский язык за рубежом. – 1990. – №4. – С.54–60.

3. Казарцева М.О. Культура речевого общения: теория и практика обучения: учеб. пособие / О.М. Казарцева. – 2-е узд.. – М. : Флинт, Наука, 1999. – 499 с.

4. Кипиченко Н. С. Коммуникативная компетентность учителя начальной школы как психолого-педагогическая проблема. // Педагогіка вищої та середньої школи. - С. 274-279. ISSN 2304-4470

5. Коммуникативная компетентность. Стратегии, тактики, виды общения. [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://pro-psixology.ru/socialnop

sixologicheskie-fenomeny/133-kommunirativnaya-kompetentnost-strategii-taktiki.html

6. Мартиненко С.М. Діагностична діяльність майбутнього вчителя початкових класів: теорія і практика: [монографія] / С.М. Мартиненко. – К. : КМПУ імені Б.Д. Грінченка, 2008. – 434 с.

7. Рурік Г.Л. Комунікативна компетентність як складова професійної майстерності учителя та засіб побудови гуманних взаємин між учасниками навчально-виховного процесу / Г.Л. Рурік // Формування професійної компетентності майбутнього вчителя в умовах вищого навчального закладу:

наук. пос. – К. : Видавничий Дім «Слово», 2011. – С. 344 – 380.

8. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи: підруч. для студ. пед. ф-тів / О.Я. Савченко. – К. : Абрис, 1997. – 416 с.

9. Скворцова А.И. Комунікативний компонент професійної компетентності вчителя математики [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http: www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Npd/2010_2/Scvorcov.pdf

10. Федоренко Ю.С. Комунікативна компетенція як найважливіший елемент успішного спілкування / Ю.С. Федоренко // Ріднашкола. – 2002. – № 1. – С. 63–65

11. Communication competence defined! Dr Lane’s Perspective. [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http: www.uky.edu/~drlane/captone/ commcomp.htm

12. Savignon S. Evolution of Communicative Competence The ACTFL Provisional Proficiency Guidelines / S. Savignon //The Modern Language Journal. – 1995. Vol. 95. – P. 129–134.