Педагогічний такт

 

Педагогічний такт - це вміння педагога тримати себе з гідністю і витримкою в педагогічному колективі, з учнями та їх батьками, а також здатність дотримати міру свого впливу на дітей, вміння знайти підхід до них і побудувати оптимальні виховні відносини з урахуванням визнаних принципів виховання.

 

Ознаки і елементи педагогічного такту

 

Головною ознакою педагогічного такту є його приналежність до моральної культурі особистості вчителя, знаходження міри у відносинах вчителя та учнів в процесі спілкування. Такт відноситься до моральних регуляторів педагогічного процесу і ґрунтується на морально-психологічних якостях вчителя.

 

Основними елементами педагогічного такту є:

 

• вимогливість і поваг до вихованця;

• вміння бачити і чути учня, співпереживати йому;

• діловий тон спілкування;

• уважність, чуйність педагога.

 

Професійний такт виявляється:

• у зовнішньому вигляді педагога;

• в умінні швидко і правильно оцінити обстановку і в той же час не поспішати з висновками про поведінку та здібності вихованців;

• в умінні стримувати свої почуття і не втрачати самовладання в складній ситуації;

• в поєднанні розумної вимогливості з чуйним ставленням до учнів;

• в хорошому знанні вікових та індивідуальних особливостей учнів;

• в самокритичній оцінці своєї праці.

 

Тактичний педагог приходить вчасно на роботу та ділові зустрічі; своєчасно повертає те, що позичав у колег, учні та їх батьків; не повторює чуток, неперевірених фактів, тим більше, якщо вони можуть завдати шкоди оточуючим.

 

Педагогічний такт характеризується обгрунтованістю і гнучкістю застосування методів, форм і прийомів педагогічного впливу. Він не терпить шаблону і формалізму.

 

Основа такту - витримка і врівноваженість педагога. Головна відмінна риса тактовного педагога - висока вимогливість і щира повага до учнів.

 

Поняття «такт» включає багато компонентів, але всі вони так чи інакше пов'язані з турботою про дитину, з уважним і чуйним ставленням до неї. Педагогічний такт передбачає гнучкість поведінки вчителя - тактику, що обумовлено різноплановими ролями педагогічної діяльності вчителя. На заняттях - чіткість, коректність, строгість, якщо колектив не готовий до уроку. У позаурочний час - невимушеність, задушевність, які особливо необхідні в індивідуальній бесіді, поході, екскурсії.

 

Психологи стверджують, що там, де гнучкість педагогічної тактики замінюється різким окриком або багатослівністю роздратування, і гневливостью, відбувається підміна професійної педагогічної діяльності виразом педагогічної неспроможності. Це якщо б лікар замість надання допомоги хворому побив би його.

 

Слід також зазначити, що, використовуючи такі методи стимулювання, як покарання і заохочення, вчитель особливо повинен бути тактовним по відношенню до кожного учневі. При застосуванні покарання дуже важливо якнайбільше виявляти повагу і одночасно вимогливість до вихованця. Неприпустимо обурюватися проступком учня, а тим більше зривати зло і ображати його.

 

Виділяють основні ознаки педагогічного такту, що відрізняють педагогічний такт від нетактовності:

• природність і простота спілкування без фамільярності;

• довіра без потурання;

• серйозність тону без натягнутості;

• іронія і гумор без насмішкуватості;

• вимогливість без дріб'язкової прискіпливості, грубості;

• доброзичливість без заласківанія;

• діловий тон без дратівливості;

• своєчасність виховного впливу без поспішності;

• принциповість і наполегливість без упертості;

• уважність і чуйність до учнів без підкреслення цього;

• навчання без підкреслення своєї переваги в знаннях і уміннях;

• вислуховування без вираження байдужості.

 

Спілкування багато в чому залежить і від самого вчителя, від того, як він себе тримає з учнями. Тактичний викладач може швидко і безпомилково розібратися у ситуації, що виникла, зрозуміти труднощі спілкування з тим чи іншим учнем, визначити його стан з урахуванням цього, знайти єдино правильне рішення, підібрати підходящу форму впливу на учня, знайти вірні слова, інтонацію, щоб не поставити вихованця в незручне становище.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Стиль спілкування педагога як вираження педагогічного такту

 

Важливою характеристикою в етиці професійно-педагогічного спілкування є його стиль. Дане поняття має декілька трактувань:

• індивідуально-типологічні особливості взаємодії педагога і учнів - особливості комунікативних можливостей вчителя, досягнутий рівень взаємин педагога і вихованців, творча індивідуальність педагога;

• сукупність стійко застосовуваних педагогом способів впливу на учнів.

 

Стиль спілкування педагога з учнями - це категорія соціальна і моральна. Він формується під впливом багатьох чинників і залежить:

• від психічного складу людини,

• його ціннісних орієнтацій,

• рівня освіти і загальної культури,

• впливу найближчого соціального оточення (сім'я, друзі),

• авторитету людей (більш досвідчених педагогів), які мали найбільший вплив на процес становлення педагога.

 

Традиційно виділяють три основні стилі управління і спілкування: авторитарний, демократичний, ліберальний. Спробуємо коротко відтворити портрет педагога кожного типу, побачити плюси і мінуси його спілкування з учнями.

 

Авторитарний стиль передбачає:

1. Погляд на учня як на об'єкт педагогічного впливу, а не як на рівноправного партнера по спілкуванню.

2. Прагнення затвердити в житті дитячого колективу закони нормативного поведінки.

3. Всі функції в управлінні колективом учнів зосереджує у своїх руках.

4. Відсутність гнучкості, віри в можливості гуманної педагогіки.

5. Застосовує такі методи впливу, як наказ, інструкція, догана, загроза, подяка.

 

Наслідок: учні постійно відчувають емоційний дискомфорт; витрачають свої сили на психологічний захист від педагога, а не на навчальний процес; в колективі існує подвійна громадська думка, відсутня довіра. Негативний моральний досвід учнів, який є результатом авторитарного стилю спілкування педагога, не можуть перебудувати навіть найчуйніші педагоги. Вихованці втрачають віру в справедливість своїх наставників.

 

Ліберальний стиль:

1. Такий вчитель слабо адаптується до педагогічної праці.

2. Неорганізованість, невпевненість у прийнятті рішень, відмова від вольових рішень.

3. Майже повне невтручання педагога в організацію виховного процесу.

4. Обмежується переконаннями, відсутність належної вимогливості.

 

Наслідок: в колективі утворюються угруповання, часом негативно налаштовані один до одного; відсутня згуртованість в колективі учнів, емоційна задоволеність від спілкування.

 

Демократичний стиль:

1. Найбільш сприятливий для організації освітньо-виховного процесу.

2. Висока культура педагогічного спілкування (учні цінують моральну спрямованість: відповідальність, чесність, сумлінність, доброзичливість).

3. Інтерес до пізнання учнів (вивчення їх нахилів, здібностей).

4. Вміє зрозуміти проблеми, настрої, прагнення і орієнтації вихованців.

5. Віддає перевагу таким методам, як заохочення, переконання, авансування особистості, заспокійливе зауваження тощо.

 

Наслідок: учні набувають віру в себе, у свої можливості; формуються вірні моральні орієнтири; в колективі складається сприятливий психологічний клімат, діти доброзичливо ставляться один до одного.

 

Педагог в процесі навчальної діяльності завжди виробляє індивідуальний стиль спілкування з учнями. Представники «чистих» стилів зустрічаються вкрай рідко. Залежно від ситуації педагог може міняти стильовий малюнок своєї поведінки, але в цілому він зберігає той стиль, який формувався у нього протягом ряду років педагогічної діяльності. Від обраного стилю поведінки часто залежить етика педагогічного спілкування, а, отже, і педагогічний такт, який базується на багатьох якостях, званих в ужитку душевними, - доброзичливості, чуйності, щирості.